No. Прот. 668

+ Варфоломій,
Милістю Божою
Архиєпископ Константинопольський, Нового Риму,
і Вселенський Патріарх,
Усій повноті Церкви –
Благодать, мир і милість від Творця всього творіння,
Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа.
* * *

Преосвященні браття ієрархи і благословенні чада в Господі,

Милістю Божою, Подателя всіх благ, ми сьогодні вступаємо в новий церковний рік, шануючи та святкуючи в псалмах, гімнах і піснях духовних на його початку «День молитви за захист природного середовища».

Сучасна багатовимірна екологічна криза – це криза людської свободи, релігії та філософії людини, її етики й культури. Їй передує «погана зміна» нашої свободи, наше відрізання й відчуження від Джерела Життя, а вже потім – поведінка, що руйнує природне середовище. Ми відчуваємо глибоку вдячність за те, що новаторські ініціативи та втручання Вселенського Патріархату, які безперервно тривають від 1989 року донині, не лише виявили духовний вимір екологічної проблеми, а й відкрили нові шляхи та перспективи для її вирішення. Екологічні конференції, відповідні міжхристиянські та міжрелігійні діалоги, конкретні пропозиції Великої Церкви щодо екологічних питань, посилання на соціальні виміри та наслідки екологічної кризи та інші подібні речі становлять потужну екологічну пропозицію з акцентом на нагальній потребі «коперниканського повороту» в розумінні ідеї поступу та ставлення людства до природи, а також у способі дії факторів політики, економіки й соціального життя, Церков і релігій, науки, техніки та освіти нового покоління.

Ми продовжимо, працею та словом, просування екологічної пропозиції Святої Великої Христової Церкви, екофільного динамізму євхаристичних, аскетичних та доксологічних стосунків із творінням, завжди підкреслюючи, що для прояснення справжнього екологічного послання нашої православної віри й традиції, на благо «всеблагого» творіння, необхідна ретельна богословська робота.

Ми впевнені, що висвітлення релігійних та етичних вимірів екологічної загрози призведе до усвідомлення ключової важливости «екологічної відповідальности». Зрештою, людина мусить перестати діяти так, ніби вона не знає, і остаточно відкинути ілюзію, що планета Земля здатна нескінечно долати антропогенне навантаження й катастрофи, а природа має невичерпну силу оновлюватися. Етос відповідальности за захист природного середовища має виявлятися на глобальному, національному, місцевому та особистому рівнях. Ми ще раз наголошуємо, що розвиток екологічної відповідальности є «категоричним імперативом» для людства перед обличчям найбільшої загрози, з якою воно покликане протистояти протягом усього свого історичного шляху.

Цілком очевидно, що з панівною антропологічною моделлю, яку уособлює «нерозумний багач» з Євангелія (Луки 12:17-21), з його словами: «Я збудую великі комори, і туди зберу все добро моє та майно моє» та «Душе, маєш багато добра, закладеного на багато років; заспокоюйся, їж, пий та веселися», людство підриває власне майбутнє й руйнує свій «дім». «Гріхи сучасности» людства створили та продовжують створювати нові поділи та розбіжності між людиною і природою. Сучасна «людина-бог» наполягає на геоциді, ігноруючи заходи та обмеження в ім’я геополітичних планів та економічних інтересів, споживацтва й задоволення по суті ненаситних потреб, а ще глибше – через внутрішні емпіричні та ціннісні переосмислення. Наслідки глобального панування волі маніпулювати, інструменталізувати та експлуатувати природу будуть трагічними для життя на нашій планеті.

Нещодавнє прийняття та офіційне встановлення християнським світом 1 вересня як Дня захисту природного середовища, набуває сьогодні особливого значення – як символ і як практичне сприяння єдности християн. Ба більше, прославляння «Творця всього творіння» на початку церковного року в нашій літургійній традиції є цінною спадщиною, запрошенням і закликом поважати творіння, яке страждає в результаті наслідків неналежного нападу, спричиненого людиною.

Найшановніші браття та улюблені чада,

Повага до основних підвалин екологічної цивілізації здатна зупинити екодеструктивні тенденції та відкрити «екологічну вулицю з одностороннім рухом» сталого розвитку. У більш загальному сенсі, людству потрібен консенсус щодо ядра спільних фундаментальних цінностей, які у світі розривів і поляризації слугуватимуть компасом на шляху до майбутнього. Віссю цієї гідної цілісности вважається принцип солідарности як чинник співвідповідальности, діалогу та щирої взаємности, разом із колективною відповідальністю за захист навколишнього середовища. Як практична повага до святости людської особистости, так і турбота про цілісність творіння є, з християнської точки зору, життєво важливими виявами євхаристійної реалізації Церкви та покликання людини стати «священником» творіння.

У цьому дусі, бажаючи вам миру та плодотворности в добрих і приємних справах у новому церковному році, ми закликаємо всіх вас, — через заступництво та молитву Пресвятої Богородиці «Паммакаристи» (Всеблаженної), чию всесвяту ікону ми шанобливо зберігаємо у всечесному патріаршому храмі, і чиїми «устами, серцем і волею» ми цілуємо, — благодать і милість Господа, і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа, чиє всесвяте ім’я благословенне і прославлене нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

1 вересня 2026 р.
† Константинопольський Варфоломій,
палкий молитвеник перед Богом за всіх Вас

Prot. No. 668

† B A R T H O L O M E W
BY THE MERCY OF GOD
ARCHBISHOP OF CONSTANTINOPLE–NEW ROME
AND ECUMENICAL PATRIARCH
GRACE, PEACE, AND MERCY
UNTO THE ENTIRE PLENITUDE OF THE CHURCH
FROM THE FASHIONER OF ALL CREATION
OUR LORD AND GOD AND SAVIOUR JESUS CHRIST
* * *

Most Reverend and Right Reverend Brother Hierarchs, and blessed children in the Lord,

By the grace of God, the giver of all good things, we enter today into the new ecclesiastical year, honouring and celebrating at its commencement, in psalms and hymns and spiritual songs, the “Day of Prayer for the Protection of the Natural Environment.”

The multidimensional contemporary ecological crisis is a crisis of human freedom, of our religion and philosophy, of our ethos and our culture. What comes first is the “harmful alteration” of our freedom — our severance and alienation from the Source of Life; what follows is conduct destructive of the natural environment. We feel profound gratitude that the pioneering initiatives and interventions of the Ecumenical Patriarchate, carried out without interruption since 1989 have not only revealed the spiritual aspects of the ecological problem, but have also opened new paths and prospects for addressing it. The ecological symposia, the related inter-Christian and interreligious dialogues, the specific recommendations of the Great Church concerning environmental matters, the emphasis placed upon the social dimensions and consequences of the ecological crisis, and other such efforts together constitute a robust environmental proposal, which emphasizes the imperative need for a “Copernican Turn” in our understanding of the idea of progress and in humanity’s attitude towards nature, as well as in the actions of those engaged in political, economic, and social life, of the Churches and religions, of science and technology, and of those responsible for the education of the younger generation.

We shall continue, in word and deed, to promote the ecological vision of the Holy Great Church of Christ and the eco-friendly dynamism of the eucharistic, ascetic, and doxological relationship with creation, always underscoring that careful theological work is needed for the elucidation of the authentic ecological message of our Orthodox faith and tradition, for the benefit of creation, which is “very good.”

We are convinced that highlighting the religious and ethical dimensions of the ecological threat will lead to an awareness of the pivotal importance of “ecological responsibility.” Humanity must at last cease acting as though it does not know and definitively cast aside the illusion that planet Earth can in perpetuity withstand the burdens and destruction caused by human activity, or that nature has the power to renew itself of its own accord. The ethos of responsibility for the protection of the natural environment must find expression at the global, national, local, and personal levels. We reiterate once again that the cultivation of ecological responsibility is a “categorical imperative” for humanity as it confronts the greatest threat it has ever been called to face throughout the entire course of its history.

It is abundantly clear that, so long as the dominant anthropological model is represented by the “foolish rich man” of the Gospel (Luke 12:17–21), with his declaration, “I will pull down my barns and build greater; and there I will store all my crops and my goods,” and his words, “Soul, you have many goods laid up for many years; take your ease, eat, drink, and be merry,” humanity will continue to undermine its future and annihilate its own “home.” The “sins of modernity” have created—and continue to create—new divisions and ruptures between humanity and nature. The contemporary “man-god” persists in genocide, disregarding every measure and limit in the name of geopolitical designs and economic interests, of consumerism and of the satisfaction of essentially insatiable needs, but also, on a deeper level, because of an overturning of inner lived experience and values. The consequences of the global dominance of the desire to manipulate, instrumentalize, and exploit nature will prove to be tragic for life on our planet.

The growing acceptance and official establishment of 1 September as the Day for the Protection of the Natural Environment throughout the Christian world bears particular significance today as a symbol and practical promotion of the unity of Christians. Moreover, the glorification of the “Fashioner of all creation” at the beginning of the Indiction in our liturgical tradition constitutes a precious inheritance, as an invitation and exhortation to respect creation, which suffers the consequences of an unseemly, human-caused assault.

Most Honourable Brethren and dearly beloved children,

Respect for the core pillars of ecological civilization can restrain environmentally destructive tendencies and open the “sole ecological path,” that of sustainable development. More broadly, humanity needs to reach agreement upon a body of common fundamental values which, in a world marked by conflict and polarization, will serve as a compass for the journey towards the future. We regard the principle of solidarity as the central axis of this body of values: solidarity as a source of shared responsibility, dialogue, and sincere reciprocity, together with collective responsibility for the protection of the natural environment. Respect in practice for the sacredness of the human person and care for the integrity of creation are, from a Christian perspective, vital manifestations of the eucharistic realisation of the Church and of human being’s call to become the “priest” of creation.

In this spirit, as we pray that the new ecclesiastical year may be favourable and fruitful in works that are good and pleasing to God, we invoke upon all of you, through the intercessions and mediation of the Most-Holy Theotokos Pammakaristos—whose most sacred icon we reverently keep in the Venerable Patriarchal Church and embrace “with mouth and heart and will”—the grace and mercy of our Lord and God and Saviour Jesus Christ, Whose All-Holy Name be blessed and glorified, now and ever, and unto the endless ages. Amen!

1 September 2026
† Bartholomew of Constantinople
Your fervent supplicant before God