The Pouring of the Spirits (UA/EN/FR)
ЖИВУ ВЖЕ НЕ Я
21-та Неділя по П’ятдесятниці
У сьогоднішньому Апостолі (Галат 2:16-20) ми чуємо вислів містики Св. Апостола Павла, який каже, що вже не він живе, а Христос проживає в ньому. Такий вислів – вияв глибокої любові Павла до Того, що врятував його від безплідного життя, в якому були великі зусилля здобути впевнення у своїй праведності перед Богом, які однак йому того впевнення не приносили. Павло пережив основну переміну в своєму житті, коли він у дорозі до Дамаску містично зустрів Ісуса Христа, учнів Якого він переслідував.
У цій зустрічі він був вражений тим, що Христос його не осуджував за його недомагання – за те, що він переслідував Його громаду, а ласкаво об’являв Себе тому, якого мав був право уважати тяжким ворогом. Павло навернувся, став учнм Христовим і провів багато часу в молитві, спострежеливості та зростанню в досвіді перед тим, як вирушив у дорогу, на поклик Господній, та став проповідувати, вчити та творити великі діла в Його ім’я.
Послухаймо Його слова, в яких відчуваються і його любов і його благоговіння перед Господом: “Що я живу в тілі тепер,-живу вірою в Божого Сина, що мене полюбив, і видав за мене Самого Себе”. Павло до глибини відчував, що Ісус прийняв був смерть на Хресті ради нього, а причина в цьому – Христова любов до нього. Коли людина відчуває, що хтось за неї віддав своє життя це не може не зворушити її до вдячності та почуття повинності.
Павло вважає, що його досвід – не тільки доступний йому, а що подібне переконання може мати кожна людина, котра прийме до серця те, що Христос навчав та, що чинив. Він говорить про те, що це не він живе, а Христос проживає в ньому, не на те, щоб похвалитися, який він добрий-віруючий, а щоб дати напрямок, в якому повинен іти кожний, що наслідує Христа.
Але як же нам до цього досягнути? Відповідь ось така: життєвим шляхом кожної людини, а тим більше тієї, що себе поручила Христу, керує Сам Бог. Він нікого не змушує, а діє в парі з нашим хотінням та наставленням. Якщо ми цього бажаємо, то Він постійно наближує нас до Себе, Треба з нашої сторони рішучої постанови, що ми будемо йти за Ним, що ми будемо зло викорінювати в собі, а добро плекати, що ми будемо молитися і самі в в громаді,
Життя в Христі доступне для кожного, а не тільки для вибранців. Усі на різних рівнях, згідно зі своїми особистостями можуть жити з Ним та в Ньому. Це – річ прирордня для християн. Тому й можемо ми молитися “Отче наш”, бо ж Отець Небесний – наш Батько, тому що ми в Христі а Христос у нас. Це й показує хресне знам’я: вертикальний полус -Христос у мені; а горизонтальний – я у Христі. Нехай зростає це єднання у нас навіки!
THE POURING OF THE SPIRIT
21st Sunday after Pentecost
This Sunday, which falls on November 1 on the Gregorian Calendar (which is October 19 on the Julian), we remember the Holy Prophet Joel, whose name means “Yahweh is God”, the son of Petuel, of the Israelite tribe of Reuben. He prophesied in Judea, particularly in Jerusalem around 800 B.C., according to some scholars, while others place him in the 6th century B.C.
He prophesied an invasion of locusts in the area, seeing in it a warning of future disasters which would also arrive. He called on the people to repent – to turn to God with humility and renewed zeal. He called for faith. It is faith that looks at a disaster and, instead of falling into despair and cursing one’s fate – or God Who has permitted this to come about, turns to God to try to understand the meaning of what has occurred in order to pursue a more conscious and virtuous path of life.
Is that how we view the challenges and tragedies of our life? Perhaps not at first. When pain and sorrow strike suddenly it is difficult not to cry out, to complain, to give way to panic and momentary despair. But WE DON’T HAVE TO STAY THERE! When we are so hurt and discouraged – where else to turn to but God? It is natural to do so. Ever so many people have found strength, courage and wisdom appearing “out of nowhere” as a result of prayer – even the wordless prayer of desperate need voiced by a cry, a sob, a sigh, a thought.
Joel did not stay in the realm of the doom he foresaw. From there he moved on to a vision of an intimacy with God that few in his time knew. He foretold a time when the Holy Spirit would be poured out “on all flesh”. EVERYONE would be filled with the Holy Spirit, he cried! Everyone would know God intimately – more intimately than their own breath! A new age was dawning, beginning with the tragedy of the locusts and those which followed.
That new age was achieved said the Apostle Peter on the day of Pentecost (Acts 2:16), when the Holy Spirit fell with signs and wonders upon Jesus’ Disciples and they spoke in languages they had not learned of the mighty works of God. And then the Holy Spirit was poured out on those who heard and turned to God. And He is poured out to this day – upon all who fix their hope upon God as revealed by the Gospel of Jesus Christ.
When a baby – or an older person – is baptized in the Name of the Trinity in the Orthodox Church we also pray immediately for the fulfilment of Joel’s prophesy upon this new member of Christ’s family. And we believe that it has happened as we, the Church, have prayed. Thus, in our challenges and trials, we have this resource that we ought to tap into often through prayer and watchfulness. God is faithful. What He has poured out upon us – He does not withdraw. Look within. Look to Him.
UNE VICTOIRE AMERE
Vingt-et-unième Dimanche après la Pentecôte
Nous approchons à la commémoraison de deux Saints bien populaires – surtout le premier, Saint Dimitrios de Thessalonique dont nous fêtons la mémoire glorieuse le 26 octobre (qui est le 8 novembre selon le calendrier grégorien). Nous prions pour tous les défunts le samedi avant sa fête – donc nous avons cette liaison synchronique avec les chrétiens de l’Église occidentale qui prient pour les défunts le 2 novembre, après la Fête de la Toussaint le 1 novembre. En effet c’est cette commémoraison des saints et des défunts qui donne le nom du festival populaire que fêtent les enfants: l’Hallowe’en. En anglais archaique cela veut dire “le soir de la Toussaint”.
C’est Dimitrios qui a béni le deuxième Saint – Nestor, que nous fêtons le 27 octobre (le 9 novembre selon le calendrier grégorien), pour lutter et vaincre Lyaios, le gladiateur renommé de l’Empereur Maximien au début du 4-ième siècle à Constantinople. Ce gladiateur a vaincu tant de gens et a poussé chacun à sa mort sur les lances qui entouraient la plateforme sur laquelle ils ont lutté. Mais ce frêle garcon avec un signe de la croix et la prière “Dieu de Dimitrios viens à mon aide” a vaincu et a fait de même que Lyaios. Ce dernier a péri sur les mêmes pointes sanglantes que ses victimes antérieures.
Ce fut la fin de l’orgueuil de Lyaios et Maximien. Ce dernier a ordonné la mort de Nestor et de Dimitrios. Ils ont été martyrisés. Ils ont vaincu! Même la mort ne les a pas détournés de leur but: montrer la puissance supérieure du vrai Dieu – le Dieu vivant qui a créé le ciel et la terre. C’était une victoire et beaucoup de miracles sont issus des prières des martyrs glorifiés. Même une myrrhe sortait du corp de Dimitrios qui a eu la puissance de guérir les malades.
Mais c’est quand même une victoire amère. Jésus est mort sur la croix pour sauver tout le monde. Sa prière “Pardonne-leurs car ils ne savent pas ce qu’ils font” ont été fait pour Lyaios aussi. Quelle tragédie qu’un homme fort et talentueux comme athlète n’a pas profité du pardon du Seigneur mais a trouvé la mort aux mains de son serviteur.
Parfois il en est ainsi. Il faut lutter, et même tuer. Mais c’est toujours une tragédie. Prions et travaillons pour que le Seigneur hâte le jour où il n’aura plus besoin de victoires amères consistant en la mort des opposants, mais tout sera touché et converti par la Lumière de l’Amour divin. Amen.
V. Rev. Ihor George Kutash