Strange Icons (UA/EN/FR)
“НІЧ МИНУЛА, А ДЕНЬ НАБЛИЖАЄТЬСЯ”
Дорогі брати й сестри, звернімо уваги на те, що каже Св. Апостол Павло в Посланні до Римлян: “Пора нам уже пробудитися від сну. Бо тепер спасіння ближче до нас, аніж тоді коли ми ввірували. Ніч минула, а день наближається” (13.11-12).
Ми вже вступили в новий Церковний рік 14-го ц.м. А ось завтра святкуємо Празник Різдва Пресвятої Богородиці. Ми дожили до цього дня, і спасіння наше ближче чим було раніше. Що ж це спасіння? Відповідь і складна і проста. Проста відповідь: сповнення того, що нам обіцяв Бог як тим, що Йому служать. Складна тому, що й ми складні і наше спасіння вміщує в собі цілу вселенну всяких дарів – сповнення для нас Божої обітованої ласки.
Для Якима й Анни спасіння прийшло в виді дівчинки, яка народилася їм внаслідок обітниці, яку передав Архангол Гавриїл вже після 50-ліття їхнього супружжя. Ця дівчинка – Марія, Мати нашого Спасителя Ісуса. Вона зняла з них догану бездітності, а з нас усіх зняла ланцюги гріха й смерти!
Перед тим, як прийшла обітниця Яким і Анна жили в примірній любові та відданості Богу й ближньому. Ікона їх виявляє ніжність їхньої любові одне до одного. Та прийшла нещасна хвилина. Одного разу Первосвященик відмовився прийняти жертву від Якима, сказавши, що його бездітні руки недостойні їй давати. Яким засмутився. Але незаслужений докір спонукав його й дружини молитися, щоб Бог дав їм чудо таке, як дав був Аврааму й Сарі, які були набагато старші від Якима й Анни, коли народився їм Ісаак, якого ім’я означає сміх, тому що Авраам недовірливо засміявся коли почув, що має йому бути син. Але потім цей сміх став виявом радості та втіхи.
Отож нещастя привело Якима й Анну до нової свідомості, до свіжої віри в те, що Бог може зробити можливим те, що виглядає неможливим. І сповнилося!
Але треба було дії і з їхньої сторони: віри, молитви, чування. А від нас чого треба, коли ми відчуваємо потребу пробудитися? Відповідає Апостол: “Відкиньмо вчинки темряви й зодягнімось у зброю світла”. Відкиньмо лукавство, хитрість, фальшивість. Приймімо засаду жити чесно, справедливо, щиро. Віддаваймо повагу належну кожній людині. Ніким не погорджуймо. Звертаймось до Бога з вірою, що Він і для нас зробить неможливе – можливим. Зростаймо в любові й доброті одне до одного. Ніч минула, а день наближається!
Протоієрей Д-р Ігор Юрій Куташ
STRANGE ICONS
15th Sunday after Pentecost
The front page of The Gazette, our Montreal daily paper, last Thursday (Sept. 16, 1998), carried a picture of three beggars in Bangla Desh standing in water that rises above their waists. The country is suffering from a terrible flood that has caused many deaths and has severely strained relief supplies coming into the area. Two of the beggars are blind men. The third is a teenage girl. She holds out her empty bowl.
What do we think of when we see such pictures? Do we notice them? Are we so used to seeing tragedies and catastrophes on the news that we just pass them by? Do we pause to offer thanks for the comfort and security in which we live? Do we say a prayer for the afflicted? Do we agonize over what could be done to alleviate their suffering? Do we ask how God could allow it?
Should we feel some guilt? Are we aware of the Saint who said that the extra that we hoard is theft – since we are keeping it from the poor who need it to live? Guilt is as useful as an alarm clock. We hate to hear it if we are sleeping comfortably, but if we keep on sleeping our life will creep away from us and we will die – and so will those who depend on us.
If we admit to a feeling of guilt, can we do anything about it? We are not in a position to directly influence the lives of those suffering more than half a planet away, although there are relief agencies we can and ought to give to help. But everyone and everything is linked in the universe. There are people we can help right close to home. And that helps everyone everywhere.
As a boy, St. Theophanes, Confessor and Faster, whom we remember on the Church Calendar the day after the Feast of the Nativity of Mary, saw a naked child freezing on the street. He took off his own clothes and wrapped the child in it and so warmed and restored it to life. He went home naked and his parents demanded where his clothes were. To which he replied: “They’re clothing Christ!”
With a little imagination it is possible to see the three beggars of Bangla Desh as an Icon – an Icon of the Trinity. God gives us the opportunity to reflect His generosity by giving. And He thirsts to receive our kindness. What we do to our beggars – and at times we are all beggars – we do to Him.
LE FEU QUI DONNE DE L’EAU
Saint Dionyse l’Aréopagite écrit comment il a été touché par sa visite à Marie, la Mère de Dieu, à Jérusalem. Il crie que s’il ne croyait pas en un Dieu unique, il proclamerait que Marie est Dieu!
C’est comment Marie a réfléchi le caractère totalement adorable de Dieu! Elle est miséricordieuse. Elle est pleine d’amour infini. Elle souffre avec les affligés. Elle est pure – c’est à dire qu’elle ne désire que la volonté de Dieu en toute chose. Elle prie avec la confiance qui vient de la connaissance personnelle de Dieu par son Fils, Jésus, qu’elle a nourri de sa poitrine. Elle sait dans son coeur que tout sera accompli comme il faut pour la transformation ultime de l’univers visible est invisible à la lumière glorieuse et joyeuse de Dieu. Elle est pleine de grâce. Elle est pleine de joie.
A l’occasion de la Fête de sa Nativité le 21 septembre les orthodoxes célèbrent aussi la Fête de l’Icône miraculeuse de Pochayiv, dont nous avons une reproduction dans notre Cathédrale Sainte Sophie à Montréal. En 1340 elle est apparue à deux moines qui demeuraient dans une caverne. Elle était debout dans un pilier de feu qui s’étendait de la terre au ciel. Elle restait sur un rocher et l’impression de son pied est vénérée dans le monastère même aujourd’hui, aussi bien qu’une source d’eau qui est un moyen de guérison pour les fidèles.
Voilà comment elle fait une liaison extraordinaire entre le feu et l’eau. Marie apparaît dans le feu, mais elle laisse après son apparition une source d’eau. Le feu est bien important pour nous, les gens de cette terre. Il nous donne la chaleur et la lumière. Mais l’eau est aussi importante. Elle est la base de toute vie organique.
Voilà comment Jésus, notre Sauveur tout-doux, nous a donné la chaleur d’une mère, la lumière de ses yeux et de sa sagesse maternelle qui lie la terre avec le ciel, aussi bien que la vie qui procède de son coeur de femme entièrement unie avec le Divin.
En préparation pour la célébration de ces fêtes, rendons gloire à Dieu, un dans la Sainte Trinité. Remercions et réjouissons-nous dans l’amour inépuisable de notre Mère, Marie, la Théotokos, Celle qui porte Dieu et nous lie avec Lui.
Ihor Georges Kutash, Curé