Articles

ОЙ, ПОПАДАЛИ ЛИЦАРІ ПОСЕРЕД БОЮ!…

У Другій Книзі Самуїла ми читаємо про те, як Давид, другий цар Ізраїля сприйняв вістку про смерть свого лютого супротивника, першого царя Ізраїля Саула. Він зі своїми людьми роздерли свою одежу, на знак глибокого смутку та голосили, плакали й постили аж до вечора. Він навіть написав жалобну пісню, щоб її вивчили Юдині сини. Частина її славна в багатьох мовах світу: “Ой попадали лицарі посеред бою!…” (2 Сам. 1:25).

Є частини Старого Завіту, які важко примирити з візією про Бога, яку ми одержали в Ісусі Христі. Та тут ми знаходимо той Дух солодкого Агнця, що постраждав за нас. Тут немає радості з приводу смерті “ворога”. Саул помер, внаслідок своїх несправедливих дій і його гріхи виявлені. Але його смерть все одно трактується, як подія трагічна.

Подібний дух знаходимо в Слові Собору Єпископів нашої Української Православної Церкви в Канаді про кризу в Югославії:

Вістка про рішення НАТО бомбардувати Югославію наповнює наші серця глибоким смутком та роздвоєнням…Як Християни ми мали б завжди шукати мирних способів вирішення конфліктів; ми сприймаємо факт застосування сили у розв’язанні конфліктів неінакше, як невдачу. Ця невдача особливо поважна тоді коли обидві сторони конфлікту…Ми знову стаємо свідками того, як люди вбивають і мучать один одного в ім’я Бога. Це неприйнятно для людей будьякої віросповідної традиції, які звертаються до Всемилостивого, як Свого Творця та Промислителя. Люди віри не можуть підтримувати жодної військової дії, чи то в формі бомбардування чи нападу партизан, навіть якщо вона вважається “останнім шансом”. Навіть ті, які приймають такі справи, як “необхідне зло” повинні визнати, що воно не перестає від цього бути злом!

Як і велить Дух Христа, наші Владики не піддаються спокусі вибирати одну сторону, як героїв, а другу осуджувати, як останніх злочинців. Вони кажуть:

Сьогоднішні жертви – вчорашні аґресори, і сьогоднішні антагоністи – вчорашні протагоністи. Це ритмічне переміна, чургування, внаслідок якого переслідувані стають переслідувачами припиниться тільки тоді, коли люди побачать, що цей жорстокий цикл таки існує, і зрозуміють необхідність заспокоєння обидвохсторін в їхньому болю, і вимагатимуть того, щоб обидві сторони відповідали за свої вчинки.

Дуже важко сказати чи робити те, що слід тоді, коли кожна альтернатива виглядає злою. Але ми можемо приготувати шлях для миру в наших серцяхабсолютною відмовою від ненависти та надто спрощених висновків. І ми можемо МОЛИТИСЯ, як наші Владики:

Наші молитви – з чоловіками й жінками в наших збройних силах, які беруть участь у повітряних рейдах на Югославію, та з іхніми улюбленими; вони також – з нашими братами й сестрами в вірі Православній, сербами, по всьому світі: а також з тими невинними з усіх віросповідних традицій, які знаходяться в пастці цього насилля. Нехай Божа заспокоююча присутність буде відчута вами у вашому житті. Нехай повернеться спокій у Косово. І нехай Божа справедливість, милосердя та спокій, які понад всяке людське зрозуміння панують у наших серцях та в усьому світі.

 

HOW ARE THE MIGHTY FALLEN IN THE MIDST OF THE BATTLE!

In the Second Book of Samuel we read how David the second king of Israel dealt with the news of the death of his fierce opponent the first king of Israel, Saul. He rent his clothes, mourned and wept and fasted until evening. He even composed a lamentation to be taught to the people of Judah. A part of it has become a famous line in many languages: “How are the mighty fallen in the midst of the battle!” (2 Sam. 1:25).

Parts of the Old Testament challenge the vision of God we have received in Jesus Christ. Here, however, we find the Spirit of the sweet Lamb Who was slain for us. There is no exulting in the death of the “enemy”. Saul died as a consequence of his unjust actions and his sin is shown. But his death is seen as a tragedy – understandable but a tragedy nonetheless.

This harmonizes with the message of the Synod of Bishops of our Ukrainian Orthodox Church of Canada regarding the crisis in Yugoslavia:

News of NATO’s decision to bomb Yugoslavia fills our hearts with great sadness and conflict…As Christians, we must always seek peaceful means for resolving conflicts; we can look at the use of violence in conflict resolution only as a failure. This failure is particularly profound when both sides in the dispute claim to be people of God…Once again history witnesses human beings bringing down all manner of tribulation and atrocity upon other human beings in the name of God. This is completely unacceptable for people of any faith tradition, who call upon the All-Merciful One as their Creator and Sustainer. Military action, whether it is a bombing mission or a guerilla raid, even when looked upon as a “last ditch effort”, cannot be condoned by people of faith. Even those who accept such things as “necessary evils” must accept that they are evil nonetheless.

In keeping with the Spirit of Christ our Bishops do not do that which is so tempting: they do not choose one side and make them heroes and the other side villains. They say:

Today’s victims were yesterday’s aggressors, and today’s antagonists were yesterday’s protagonists. This rhythm of the oppressed becoming the oppressor will be broken only if, and when, public opinion sees the truth and futility of this vicious cycle and we understand the need to comfort both (emphasis – IK) sides in their pain, and to hold both sides accountable for their transgressions.

It is very difficult to do or say the right thing at a time when every alternative looks bad. But we can prepare the way for peace in our hearts by refusing – absolutely refusing to give way to hatred and simple solutions. And we can PRAY as do our bishops:

Our prayers are with the men and women of our armed forces involved in the air raids over Yugoslavia and with their loved ones; they are with our Serbian brothers and sisters in the Orthodox faith throughout the world, and with all those innocents, of all faith traditions, who find themselves trapped in the grasp of this violence. May God’s comforting presence be felt in your lives. May peace return to Kosovo. And may God’s justice, mercy and peace which surpasses all human understanding reign supreme in our hearts, and in the world.

 

COMMMENT SONT TOMBÉS LES HÉROS AU MILIEU DU COMBAT?

Dans son deuxième livre Samuel le prophète raconte comment David, le deuxième roi d’Israël reçoit les nouvelles de la mort de son adversaire féroce, le premier roi, Saul. Il déchirait ses vêtements, il se lamentait, pleurait et jeûnait jusqu’au soir. Il a même composé une lamentation pour qu’on l’enseigne aux enfants de Juda. Une partie est devenu une phrase connue dans beaucoup de langues: “Comment sont tombés les héros au milieu du combat?” (2 Sam. 1:25).

Certaines sections de l’Ancien Testament sont difficiles à reconcilier avec la vision de Dieu que nous avons reçu de Jésus Christ. Mais ici nous trouvons définitivement l’Esprit du Doux Agneau Qui a été immolé pour nous. Ici on ne trouve pas une célébration de la mort de “l’ennemi”. Saul est mort par conséquence de ses actions injustes et son péché n’est pas caché. Mais sa mort est quand même une tragédie et non pas une bonne chose.

Nous trouvons le même Esprit dans le message du synode des évêques de notre Église orthodoxe ukrainienne du Canada concernant la crise en Yougoslavie:

Les nouvelles au sujet de la décision de l’OTAN à bombarder la Yougoslavie remplissent nos coeurs avec grande tristesse et des conflits. Comme chrétiens nous devons toujours chercher des moyens paisibles pour résoudre des conflits. Nous ne pouvons regarder la violence que comme un échec. Cet échec et particulièrement profond quand les deux côtés de la dispute se considérent comme peuple de Dieu…Encore l’histoire montre des humains qui portent toutes sortes de tribulations et des atrocités sur les autres humains au nom de Dieu. Ceci est complètment non-acceptable pour un peuple de n’importe quelle tradition de la foi, qui invoquent le Tout-Miséricordieux comme leur Créateur et Souteneur. Les gens de la foi de ne peuvent jamais accepter l’action militaire, qu’il s’agit d’une mission de bombe ou une incursion de guérilla, même comme une action du “dernier ressort”. Même ceux qui acceptent de telles choses comme des “maux nécessaires” doivent quand même accepter aussi qu’ils sont des maux.

Comme l’Esprit du Christ dirige, nos Évêques ne se soumettent pas au tentation de choisir d’un côté pour les nommer des héros en même temps faisant l’autre côté des malfaiteurs. Ils notent que:

Les victimes d’aujourd’hui sont les agresseurs d’hier et les antagonistes d’aujourd’hui sont les protagonistes d’hier. Ce rhyme des opprimés qui deviennent des oppresseurs, ne sera brisé que quand si l’opinion publique voit la vérité et la futilité de ce cycle vicieux, et comprend le besoin de soulager les deux côtés dans leur douleur, et d’exiger la responsabilité des deux côtés pour leurs transgressions.

Il est bien difficile de dire ou de faire la chose correcte au temps que chaque alternative est mauvaise. Mais nous pouvons préparer le chemin pour la paix dans nos coeurs en refusant absolument à laisser place pour la haine et les solutions simples. De plus nous devons prier avec nos Évêques:

Nos prières sont avec les hommes et les femmes de nos forces armées qui sont impliqués dans ces incursions aériennes au-dessus de la Yougoslavie et avec leurs bien-aimés; elles sont aussi avec nos frères et soeurs dans la foi Orthodoxe, les Serbes, partout dans le monde, et aussi avec tous les innocents de chaque tradition de foi, qui se trouvent attrappés dans la tenue de cette violence. Que la présence consolant de Dieu soit dans vos vies. Que la paix retourne à Kossovo. Et que la justice, la miséricorde et la paix de Dieu qui surmonte toute compréhension humaine, règnent dans nos coeurs et dans le monde.

V. Rev. Ihor George Kutash