Articles

“КОЖЕН, ХТО ЛЮБИТЬ РОДИВСЯ ВІД БОГА”

На День Упокоєння Св. Івана Богослова (26 вересня/9 жовтня)

Іван Богослов був сином рибалки Заведея і дружини його, Саломії, дочки праведного Йосипа, мужа Марії, Матері Господа Ісуса. Коли його покликав Ісус, його прибраний двоюрідний Брат, то й він і брат його, Яків, відразу покинули сітки рибальські і стали, як казав Господь, ловцями людей. Ловили їх від князя світу цього – для Царства Божого.

Любов Івана до свого прибраного Родича, Учителя й Господа була вийнятково глибока й вірна. Коли всі інші учні розбіглися від страху, щоб доля заарештованого й засудженого їхнього Провідника і їх не спіткала, Іван не тікав, а вірно стояв під Хрестом Господнім. Він піддержував Ісуса до останку і цим дав Йому змогу заспокоїти синівську турботу про матір, бо ж Господь довірив її йому, як синові, і Іван був вірним цьому обов’язкові аж до її блаженного успіння.

Писання Івана сяють таким світлом віри та любові, що саме їх читаємо в часі найближчому до Великодня – та й у чарівну ніч Воскресення Господнього. Його звемо Богословом, а до того ж і Апостолом Божественної Любові. Наприклад пише він: “Улюблені,- любім один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!” (Перше Соборне Послання Св. Апостола Івана 4:7).

Цю любов проявляв Іван зразково. Був один юнак, якого він навернув до Христа в Малій Азії та доручив під опіку місцевого єпископа. А той після певного часу відпав від віри до тієї міри, що приєднався до банди розбійників. Коли Іван почув про це то він поспішив до місця, де банда мала своє сховище. Юнак побачив, що наближається Іван і дав знати ногам! А Іван, помимо свого похилого віку, з Божою поміччю догнав його. Той упав йому до ніг – і не міг глянути йому в очі. Але Іван, як добрий, люблячий пастир, що знаходить свою заблудлу овечку, підняв його, обняв і поцілував. Юнак повернувся і вже був вірний усе своє життя Господу Любові, Який таку любов запалив у серця Св. Івана Богослова.

Черпаймо цієї любові і ми! У цей День Подяки, дякуймо Богові за всі Його ласки до нас – відомі нам і невідомі. Віддаваймо Йому любов за Любов. А любов цю проявляймо, як навчає Іван, любов’ю до наших братів і сестер. Ця ж любов відкриває нам двері до відновлення нашого життя в вірі та до глибшого пізнання Бога, нашого Творця та дбайливого Опікуна, нашого Отця Небесного та Спасителя, нашого найближчого та найвірнішого Друга,- нашого Судді, Який є й Тим, що нас оправдує та примирює з Собою – бо ж любить нас і все робить для спасіння нас, які так сильно потребуємо Його.

 

HAPPY ARE YOU WHEN PEOPLE HATE YOU

18th Sunday after Pentecost. Holy Fathers of Kyiv, whose relics lie in the Cave of St. Anthony

In a world where it is impossible to avoid pain and suffering it might be a consolation to us if we were able to choose what pain and which suffering we would undergo. Victor Frankl was a Viennese psychoanalyst and author who lived through internment in a Nazi concentration camp. His training was helpful. He transformed the horror he had to endure by reflecting upon it. Dr. Frankl noted that the people who caved in were those who could find no meaning in their lives. Those who were able to link their suffering with something significant – survived!

Today the Church calendar gives us the opportunity to celebrate the lives of seventy men and one woman who chose the suffering they would endure. They are the Saints whose relics (that is how the Church refers to the bodies of the reposed) lie in the Near cave of the Lavra of the Caves in Kyiv. This is the cave that was started by St. Anthony, the founder of the Monastery in the 11^th century.

It may seem strange in our time that some one would want to take on the hardship of being a monk. Why would some one want to undergo the fasting, the abstinence, the solitude, the discipline that this requires? We find an answer in the Beatitudes – that unusual manifesto Jesus proclaimed, which we sing in the Third Antiphon of the Liturgy, and which we read in today’s Gospel (Luke 6:17-23): “Happy are you who are hungry now; you will be filled! Happy are you who weep now; you will laugh! Happy are you when people hate you, reject you, insult you, and say that you are evil, all because of the Son of Man!” Could some one really choose to be in such a position? Monks do.

But, actually, every one who submits to the will of God, accepting the hardships associated with living a caring, faithful, merciful life, loving truth and kindness – chooses the same thing! Ultimately no one escapes suffering. An important part of the Good News of Jesus’ Kingdom is that we can choose what we will suffer for, by choosing to follow Him.

No one enjoys suffering. Christ’s followers are normal human beings. We do not likepain, mockery and rejection. We do not like being taken for granted. We do not like to have everything we do and say examined meticulously by those who would judge us severely because of the Way we follow. Yet we accept this road. We find meaning in our suffering. We believe in the cosmic code of love. We believe it is eternal. We look for the resurrection of the dead and the life of the world to come – where we will truly be at home and suffering will be a thing of the past.

 

LE CHASSEUR QUI EST AUSSI LA PROIE

Dix-Huitième Dimanche après Pentecôte

Une des grandes villes de banlieu de Montréal est Saint-Eustache. Le 20 septembre (le 3 octobre selon le nouveau calendrier) on a fété ce saint. C’est le jour de sa naissance dans le royaume céleste, le royaume invisible et éternel. Il est intéressant de penser à lui en ce temps-là. C’est le temps de la chasse aux chevreuils et il a été chasseur.

C’est par ce goût de la chasse que le Seigneur l’a attiré à Son Royaume. Un jour, il a vu un cerf avec une Croix brillant au milieu de ses bois. En même temps, il a entendu la voix de Dieu Qui lui a dit d’aller vers un prêtre chrétien pour recevoir le Baptême. Il l’a fait avec sa femme et leurs deux fils. Et la chasse a commencé. Dieu lui a dit qu’il souffrirait beaucoup de choses. Il s’est enfui en Égypte avec sa famille, mais toute de suite la famille a été dispersée. Un barbare a enlevé sa femme. Des animaux sauvages ont pris ses fils.

Mais Eustache a été fortifié par sa foi. Dieu Qui a permis ces épreuves, lui donna aussi la grâce de tout supporter et de vaincre les circomstances pénibles pour Sa gloire et le salut de sa famille. Quinze ans après, quand il est retourné à Rome par la pétition de l’Empereur pour diriger son armée contre les barbares, il a retrouvé sa femme et leurs deux fils. C’était pour une autre et dernière épreuve. L’Empereur Adrien lui a demandé de donner des sacrifices aux idoles. Eustache a refusé. Malgré sa dette à cet homme courageux et fertil en ressources, l’orgueuil d’Adrien l’a poussé à torturer Eustache et sa famille. Ils ont donné leur vie comme témoins de la puissance de Jésus à vaincre même la peur de la mort. Et ils ont été réunis ensemble enfin pour toujours dans le Royaume de la Lumière.

Saint Eustache, sa femme Théopiste et leurs fils Agape et Théopiste (version masculin du même nom qu’a porté sa mère, et qui veut dire: “celui – ou celle – qui croit en Dieu”) nous donnent aussi un défi: subir toutes les épreuves de la vie avec confiance en Dieu parce que “tout concourt au bien de ceux qui aiment Dieu, qui sont appelés selon Son dessein” (Romains 8:28).

Cette vie avec toute sa beauté et tous ses biens n’est que le début de la vie à venir. Mais ce début a une signification majeure: elle nous met dans la direction où nous irons – vers la lumière ou vers les ténêbres. Choisissons bien! Choisissons Jésus. Chassons le Cerf Divin Qui est aussi devenu la Proie pour nous sauver et nous mettre à l’abri de Notre Père Qui L’a envoyé pour nous prendre pour la vie éternelle.

V. Rev. Ihor George Kutash