Clean Windows (UA/EN/FR)
МАГІЧНІ СЛОВА
20-та Неділя по П’ятдесятниці
По всьому світі мабуть існує віра в магічні слова. Приклад цього пригадую з дитинства. Коли ходили в лісі не можна було згадувати слово “ведмідь” (у нас воно виходило “медвідь”), а казали “вуйко”. Уважали, що якщо згадаємо слово то воно якось викличе носителя тієї назви, а його небезпечно зустрічати поза зоопарком. Подібно до цього, того супротивного духа, що протиставляється і Богу і нам називали іншим варіянтом повищого слова подібного до “дядька”. Його теж не бажали викликати чи зустрічати.
Відомо зі Святого Письма а, що так відносилися і до Бога. Його так боялися, що не тільки ніколи не згадували ім’я, якого Він подав Мойсеєві – “Ягве”, але навіть коли зустрічали чотири букви, які творили це ім’я то їх читали, як “Адонай”, тобто Господь, щоб таки це страшне ім’я не вимовляти. Уважали, що грішній людині небезпечно викликати Бога, бо від цієї зустрічі вона помре! Одного разу, коли Господь Ісус сказав був Своїм землякам, що “перед тим, як Авраам був – Я є”, тобто вжив оце Боже ім’я (бо ж це ж і є значіння імені, чи радше дієслова “Ягве” – Я Є), то хотіли його вкаменувати.
Сьогодні ми зовсім інакше підходимо до Божого імені. Ми так вигідно чуємося по відношенні до Бога, що навіть, бувало, призивали Його за свідка, щоб підтвердити, що кажемо правду вживаючи слово “Їй-Богу!” (Цього не треба робити – слід завжди говорити правду без цього; сама ж правда мала б бути переконливою). Наше поняття про Бога змінив Сам Ісус! Він же вчив молитися: “Отче наш”, наставляючи нас називати Бога Батьком, Татом, Татусем – бо ж це є значіння слова арамейського “Абба”, якого Він вживав в оригіналі. Господь Ісус показав цим, що грішна людина не повинна боятися зустрічі з Богом – бо ж Він милосердний та безмежно любить її. Тільки треба молитися, щиро, як дитина: “Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим“.
А найбільш чарівну силу, коли його вимовляти з вірою, з любов’ю та смиренністю, має саме Святе Ім’я Господа нашого. Слово ІСУС, що означає “Бог спасає” має силу відганяти зло, а відкривати двері до всього добра для душі й для тіла. Тому монахи багато разів денно моляться Ісусовою молитвою: “Господи, Ісусе Христе, Сину Божий помилуй мене, грішного”, або подібну версію цієї молитви. Навіть носять чотки на руці, щоб пригадати собі про потребу вживати цю молитву регулярно та послідовно.
Упевнившись про ласку Господню, почувши про воскресіння єдиного сина наїнської вдови в сьогоднішній Євангелії (Луки 7:11-17), молімось і ми цим ім’ям і наповнюймо свою душу та своє серце благородністю, яку приносить і яку від Свого Отця Небесного проявляє нам Господь.
CLEAN WINDOWS
20th Sunday after Pentecost (Fathers of the Seventh Ecumenical Council)
This Sunday, the closest to the date October 11 (24 Gregorian Calendar), the Church celebrates the memory of the Fathers of the Seventh Ecumenical Council which was held in 787 in Nicea (today in Turkey). This was the council that formulated the doctrine of the veneration of Icons.
In their zeal to avoid idolatry the opponents of Icon veneration neglected a crucial part of the Gospel. They failed to realize that the Incarnation of the Divine Logos, God the Son, the Second Person of the Trinity, changed forever the way humans may view matter and time. When God the Son became the human Jesus of Nazareth (without ever ceasing to be God the Son) He entered into matter and time. These were forever changed by that entry. Matter and time were no longer separate entities from God. God had entered them – He had incorporated them into Himself through the historical person – Jesus.
From that time on matter and time became Spirit-bearing. To say we can not honour matter that, in space/time, has become consecrated in the form of an Icon, is to say that God did not really incarnate – He only appeared to; the reality is not what it appears to be. But we do not say that. We truly believe in the Incarnation. We truly believe that space, time and matter have been altered by Jesus’ entry into them. Hence we venerate Icons and believe that the honour we show them passes on to the One or ones they represent (and honour to holy beings is honour to the Author of Holiness, God Himself).
Not only do we venerate Icons – we also consider every human being to be an Icon, that is a likeness of God Who is our Creator and our Sanctifier. That means ourselves, too! When we look at the face peering at us from the mirror, we are aware that we are looking at a living Icon. The proper attitude to this revelation is humility, gratitude and alertness to the process of the unfolding of the glory of this Icon.
Icons are said to be windows which make it possible for us to gaze at the unseen world of the eternity and the Spirit. But everyone’s window needs cleaning! No matter who we are, no matter how dedicated to the Church – or to the sort of “honesty and sincerity” which says “I don’t need the Church to be a good person” – there is still a lot in us that needs working on.
One of the aims of prayer – alone or in a community such as the parish – is to clean off the impurities that have attached themselves to us because of our wrong thoughts, words and actions – as well as the absence of good thoughts, words and actions. We pray and clean the windows of our soul. We worship, and thus clean the Icons that we are making it possible for the Divine Likeness to shine through to strengthen and energize our selves and to help heal the brokenness of the world we live in. And we dedicate ourselves to serve God and our fellow humans by good works and by penitent activity for any wrong we may have done others – knowingly or unknowingly.
E DOUTE, DONC JE SUIS
Vingtième Dimanche après la Pentecôte
Lundi passé le 19 octobre (ce qui est le 6 octobre pour le Calendrier Julien), nous avons commémoré Saint Thomas, un des Douze Apôtres. Il a été choisi par Jésus Lui-même pour être avec Lui pendant Son ministère, pour devenir témoin de Ses paroles et de Ses oeuvres. Thomas a joué ce rôle d’une façon extraordinaire. Il a rendu un service à la vérité par son doute et par son absence!.
Quand Jésus est résuscité et est apparu à Ses disciples, Thomas n’a était pas parmi eux. Quand ils ont partagé les joyeuses nouvelles avec lui, il a déclaré qu’il ne croirait pas s’il ne voyait pas de ses propres yeux et ne touchait avec ses mains le Christ résuscité. Et cela s’est accompli! Jésus l’a convaincu enfin en le visitant avec l’invitation de toucher Ses blessures. Thomas a témoigné avec toute émotion et conviction: “Mon Seigneur et Mon Dieu” et il L’a adoré.
Quand la Mère de Dieu, Marie, s’est reposée dans le Seigneur, Thomas n’était pas encore présent pour ses funerailles. Quand il est venu il a voulu visiter son tombeau. Et à cause de ceci les Apôtres – et tous les chrétiens – ont fait une découverte solennelle et joyeuse: son corps n’était pas là! Ils ont tous compris qu’elle a été glorifiée. Son Fils n’a pas laissé la précieuse vaisselle dans laquelle Il est apparu au monde par son “Oui” et par la puissance du Saint Esprit à subir la corruption. Il est venu Lui-même et a apporté non seulement l’âme, mais aussi le corps de Marie avec Lui au ciel.
Voyons-nous? Thomas a choisi d’être Apôtre non seulement parce qu’il a été croyant et fidèle, mais aussi parce qu’il a eu une tendance de douter. Un douteur, convaincu, a une autorité que manque la personne qui n’est jamais troublé par cette douleur psychologique et spirituelle.
Sommes-nous comme Thomas? Sommes-nous aussi douteurs? Cela ne nous empêche pas de suivre le Seigneur. Allons à Lui tel que nous sommes. Il comprendra. Il a soulagé les doutes de Thomas. Il est même possible que nous fassions un plus grand service à l’humanité par, et non pas malgré, nos doutes. Thomas nous dit: “J’ai douté, donc je suis certain: Jésus est vraiment résuscité! J’ai douté donc je suis Jésus”. Jésus ne rejette pas ceux qui ont des doutes. C’est nous que nous éloignons de Lui, en pensant que nous sommes oubliés, ou tellement mauvais que nous ne devons même pas essayer de suivre Jésus pour notre salut et le salut du monde. Doutons, mais suivons! Doutons et suivons. La vérité est en Jésus. La vérité est Jésus!
V. Rev. Ihor George Kutash